Діагностика та лікування етмоїдиту

Діти 1-3 років

Гострий етмоїдит у дітей 1-3 років також має тяжкий перебіг, однак ризик розвитку ускладнень тут дещо нижчий. До того ж клінічна картина розгортається значно повільніше.

До основних симптомів етмоїдиту у дітей 1-3 років відносять лихоманку, загальну інтоксикацію організму, набряк внутрішнього кутика ока та повік, гіпертермія та набряк слизової носа, виділення з носа.

Без лікування ускладнення розвиваються на 5-7 день. Найчастіше це флегмона і абсцес очниці.

Діти старшого шкільного віку

Гострий етмоїдит у дітей старшого шкільного віку розвивається як ускладнення ГРВІ. Першими симптомами захворювання є підвищення температури, головний біль, сильний нежить. Дещо пізніше з’являється біль та набряк навколо очей. Специфічним симптомом етмоїдиту у дітей цього віку – це зниження або повна втрата нюху.

Без лікувального впливу ускладнення розвиваються на 23 день: посилюється набряк, настільки, що закриває око, шкіра стає гіпертермована, погіршується загальне самопочуття.

Особливістю гострого етмоїдиту є те, що він рідко буває ізольованим та найчастіше поєднується з гайморитом або гострим фронтитом. Найчастіше хвороба проявляється в осінньо-зимовий період.

Діагностика етмоїдиту у дітей

Попередній діагноз може поставити лікар-отоларинголог на основі огляду, вивчення попереднього анамнезу та скарг маленького пацієнта. Зовнішній огляд дозволяє виявити інфільтрацію і набряк області медіального (внутрішнього) кута ока, верхньої і нижньої повік.

Риноскопія дозволяє виявити помітний набряк та гіпертермію слизових носа та виділення слизисто-гнійного характеру з-під неї.

Ключовим в діагностиці гострого етмоїдиту у дітей є рентгенографія. Рентгенограма дозволяє чітко побачити затемнення в зоні придаткових пазух носа.

Диференціальна діагностика етмоїдиту

При діагностиці етмоїдиту у дітей та дорослих є диференціювання його з іншими хворобами, що мають схожу симптоматику: періостит кісток носа, остеомієліт верхньої щелепи і дакріоцистит.

Періостит кісток носа – виникає внаслідок травмування носа або впливу інфекції, характеризується запаленням окістя, або періоста, в результаті травми або як ускладнення інфекційного захворювання.

Остеомієліт верхньої щелепи характерний для дітей молодшого віку. Основними ознаками є набряк та інфільтрація м’яких тканин обличчя в області альвеолярного відростка верхньої щелепи і набряк нижньої повіки.

Дакріоцистит – це запалення слізного мішка, розташованого між переніссям і внутрішнім кутом повіки, що виникає через порушення прохідності носослізної протоки.

Лікування етмоїдиту

Принципи лікування гострого і загострення хронічного етмоїдиту досить схожі.

Першочергове завдання лікування гострого етмоїдиту – це відновлення відтоку рідини з решітчастого лабіринту і нормалізація повітрообміну в його порожнинах. Для цього необхідно усунути набряк слизової з допомогою судинозвужувальних крапель, спеціальних комбінованих препаратів, антигістамінних препаратів, ватно-марлевих турунд, просочених розчином адреналіну, встановлених в порожнину носа з ураженої сторони.

Якщо гострий етмоїдит має бактеріальну природу виправданим є прийом антибіотиків в таблетованій або ін’єкційній формі. Лікар підбирає антибактеріальний препарат на основі чутливості збудника, що став причиною розвитку захворювання.

Крім того, в ході лікування гострого етмоїдиту здійснюється промивання навколоносових пазух антибактеріальним розчином.

Якщо пацієнт страждає від сильного болю, призначаються препарати на основі парацетамолу, які не лише знімають больовий синдром, а й нормалізують підвищену температуру тіла і зменшують запалення.

Для зміцнення опірних сил організму призначаються вітамінно-мінеральні комплекси та імуномодулюючі препарати.

Після того, як вдалося стримати запальний процес і загальна симптоматика починає спадати рекомендовані наступні терапевтичні засоби в лікуванні гострого етмоїдиту.

• електрофорез з антибіотиком;

• фонофорез з гідрокортизоном;

• УВЧ на область пазухи;

• гелій-неоновий лазер на слизову порожнини носа.

Якщо під час консервативного лікування етмоїдиту відсутнє помітне покращення стану хворого рекомендують вдатися до хірургічних методик. При цьому використовують ендоскопічні методи: гнучким ендоскопом проникають в порожнину решітчастого лабіринту через ніздрю, де і проводять всі необхідні маніпуляції. Після такого втручання пацієнти набагато швидше відновлюються і рідше мають гнійні ускладнення.

Найчастіше до хірургічних методик вдаються при лікуванні хронічного етмоїдиту, оскільки в таких випадках найважливіше усунути причину, що провокує рецидиви захворювання і уникнути ускладнень. В даному випадку може бути проведена поліпотомія, часткова резекція гіперплазованих ділянок середньої або нижньої носових раковин.